Чарівна дівчина, талановита співачка, багатогранна особистість, любляча донька, сестра, жінка і мама – все це про МАРТУ. Марта – сценічний псевдонім. Під цим ім’ям молода співачка з міста Чернівці працює з кінця 2003 року, починаючи з момента запису першої пісні свого майбутнього альбома. Разом зі своїм продюсером Олегом Барабашом вона випустила 5 студійних альбомів. Працювала на телебаченні, знімалась в фільмах і серіалах.
Інтерв’юер: Як з’явилась Марта?
Марта: В 2003 році Марта випустила свій перший альбом «Дихання». До цього була дівчинка, мамина й папина донечка, яка народилася в Чернівцях 22 вересня. Як з’явилася Марта? Треба було якось підписати диск, для якого вже записали 10 пісень. Розіслали його всюди, куди тільки можна було. Хотілось вже слави!.. Моє прізвище Столяр, таке справжнє українське робоче прізвище. Але для шоу бізнеса хотілось чогось м’якого. Так вирішили, що я буду Марта.
І: Марта з грецької – господиня. Яка Марта господиня?
М: Я ж вірю, що ім’я трішечки накладає відбиток. Господиня я … ммм… непогана. В мене дома прибрано, є що їсти. Неважливо, що мені в цьому допомагають. Але ж я це організувала.
І: Яка Марта мама?
М: Мама – це для мене надзвичайно важливо. Я дуже цього хотіла, чекала. І бути ідеальною мамою насправді складніше, ніж я собі уявляла. Мені б хотілось, щоб моя донечка, коли виросте, згадувала мене як лагідну маму, як друга, котрий завжди поруч. Я хочу бути для неї другом. Що мені не подобається в моєму материнстві – я трішечки амбітна, по відношенню до себе. Я хочу все і зараз. «Вставай, донечка, та йди!» А вона пішла у 1рік 3міс. Мабуть я така вимоглива до неї. Але дуже любляча.
І: Щодо музики. Як все починалось? Хто підтримав і допоміг?
М: Все почалось в Чернівцях. Чернівці взагалі пісенна столиця, багатий на співаків край. Колись в школі завуч і наша класна керівниця помітила, що я співаю. А я вже тоді ходила до музичної школи, сама підбирала акорди на гітарі. Отже вона взяла мене під своє крило. Сказала, що є в нас вчителька, яка вчила Аню Лорак, Катю Бужинську. Вона почує і мій талант. За ручку вона відвела мене до Марії Аронівни Когос. І там моя любов до мікрофонів, до сцени, до музики розквітла. Звідти й почалось. Конкурси, «Слов’янський базар» (тільки до міжнародного мене не допустили, бо ще не мала 16 років), фестиваль «Чорноморські Ігри», конкурс Володимира Івасюка. Всі ці конкурси підігріли і розігріли мої прагнення. Але все головне відбувалося в столиці. Я почала їздити на студії звукозапису. Дякую своїм батькам за це, бо вони фінансували, а справа ця не дешева.
Коли мені було 16, я вважала, що музика і тільки музика важлива.
І мені в дитинстві доводилося обирати – нова сукня чи аранжування. Я мужньо обирала аранжування. Сукня для дівчинки – це святе. Але для дівчинки-співачки більш святим було аранжування. Так я почала виїжджати до Києва. Була в студії Бебешко, в студії Mamamusic, де записувались Ірина Білик, Сердючка… Там познайомилася з саундпродюсером, з яким працюємо й досі. Бо я надзвичайно постійна в своїх вподобаннях.
І: Ви колись були обличчам чоловічого журнала “Максим”. Як це сталося і як вплинуло на подальше життя?
М: Коли мені було 16, я вважала, що музика і тільки музика важлива. Коли виповнилося 20 і ще трішечки, я зрозуміла, що є ще шоу бізнес, є менеджмент, є реклама, і все це потрібно якось продавати. І артист і його пісні – це продукт. В цей час надійшла така пропозиція, і я погодилася. На фото на мені була дуже маленька маєчка, яка мало що ховала. І коли мені прислали фото для узгодження, перша думка була про батьків: що скажуть мама і тато. За маму я не дуже хвилювалася, вона завжди мене підтримує. Але батько в мене полковник. Отже… Однак все було гаразд. Він витримав це, як справжній полковник..!!! Не було в нас конфліктів. Чоловік також мене підтримав. Сказав: «Красива!» І взагалі мені дуже подобається, що мої рідні мене не ревнують.
І: Хочу запитати про такі непрості стосунки з Євробаченням. Знаю, що дійшли до фіналу. А що потім пішло не так?
М: Я розумію, що таке є конкурс. Коли виграла Руслана, ми з чоловіком навіть випили за неї по 50 грам..! Але конкурс є конкурс. Колись на Чорноморському конкурсі (він дитячий) мені не вистачило двох балів до перемоги. Коли я запитала вчительку, що було не так, над чим мені потрібно працювати, щоб наступного разу було інакше, вона відповіла, що так просто сталось. Тобто так треба було, щоб виграла інша дівчинка. Так саме і на Євробаченні: це політика, стосунки між країнами. Музика настільки велика, широка, простора, що неможливо порівнювати рок, джаз… Я не хотіла на Євробачення, але я «зіграла в цю гру», бо треба було думати про рекламу, менеджмент, тощо. Отже до конкурсів я відношусь досить скептично.
Музика настільки велика, широка, простора, що неможливо порівнювати рок, джаз…
І: А як складалися ваші стосунки з телебаченням?
М: Деякій період я була телеведучою у розважальній програмі з кліпами, музикою. Тобто це було органічно з тим, чим я захоплююсь. Але це було ранкове шоу. Треба було прокидатися о четвертій ранку, а лягала я о другій… І давалося це дуже важко. В такому режимі я працювала майже рік. Пом’ятаю, як їхала на гастролі після ранкового ефіру і плакала, бо дуже хотіла спати, а не співати. Я не змогла це більше «тягнути» і попросила перевести мене на інший проект. І мене перевели. Мені подобалось на телебаченні, але в якийсь момент я відчула, що треба відпочити, щоб зрозуміти, моє це чи ні. З цього пішов ще один виток – кіно. Я двічі знімалася в фильмах (“Лють” і “Серце моє Астана”), їздила в Казахстан, в Астану. Було цікаво, але співаки настільки звикають до того, що в кадрі лише вони, що ритм зйомок зовсім інший, що мені було нудно просто сидіти і чекати годинами свого епізоду, поки все підготують і налаштують. Мені ближче кліпи, зовсім інший темп!
І: Я знаю, що ви водите машину. Водій – ас, це про вас?
М: Я гарний водій. Спокійний. Гадаю, я могла б бути елітним водієм!
І: Чого ві боїтесь?
М: Чого боюсь? В мене такі мої життєві страхи: щоб не хворіли близькі. Боюсь, що мені в якийсь момент зателефонує сестра з якоюсь проблемою. Декілька років тому в сестри була пухлинка. Так мені треба було відразу забрати її, щось робити, видалити скоріше, тобто діяти миттєво. Не можу чекати. Отже найбільший страх – втратити близьких.
І: Що хотіли б побажати?
М: Насолоджуйтесь життям! Нічого не бійтесь!
Пам’ятайте, що немає ні вчора, ні завтра, є тільки сьогодні. Є близькі люди.
Вмикайте гарну музику, гарні фільми, обіймайте своїх близьких, цілуйте своїх дітей. Насолоджуйтесь життям, кожною його миттю!!!
Інтерв’ю з програми Василя Романчишина “КультУра” (програма про митців-емігрантів, сучасних виконавців класичної та естрадної музики, інтерв’ю з співаками, композиторами тощо).
Прямий эфір: 15 лист. 2018 р.
https://www.youtube.com/watch?v=AZDgFgL0zL0
З питань організації концертів звертатись за телефоном:
+38 (050) 310 81 41
[email protected]
www.marta.com.ua
Татьяна Прийма
Главный редактор Coffee Time journal
