Я перестала виправдовуватися.
За те, що зробила і за те, чого не зробила. За те, чого хотіла та чомусь так і не спробувала або спробувала, не надто хотівши цього. Я перестала виправдовуватися за свої мрії, за свої НЕбажання і за те, чому в 25 я там, де я є. Я перестала виправдовуватися за те, де проводжу дні і ночі, чому іноді не відповідаю на дзвінки та на що витрачаю гроші. Я не дивлюся вечорами фільми та серіали, не люблю довго спати і не бачу сенсу в стосунках на одну ніч. Я перестала пояснювати, чому зранку прокидаюся без настрою та чого хочу від життя. Іноді я цього справді не знаю, а іноді справді не хочу пояснювати.
Я перестала виправдовуватися за те, що відбувається в моїй країні, за своїх друзів, знайомих чи просто перехожих, які не вибачаються, коли штовхаються в метро або кидають недопалки під ноги. Я стала ставити високі вимоги до себе, а люди почали очікувати від мене більшого. Тому я перестала відчувати провину за те, що не виправдала чужих сподівань. Сподівання — чиїсь, вчинки — мої. Я перестала виправдовуватися за свої погляди, яким лишаюся вірною, і за погляди людей, які для мене чужі. І люди, і погляди. Я перестала жалкувати про зроблене, але іноді досі жалкую про несказане. Я не розповідаю про свої плани на літо, осінь, зиму, але всі знають про мої відчуття весною.
Я перестала соромитися своїх слабкостей та помилок, але досі виправдовую чужі. Виправдовую не означає розумію. Я перестала переконувати людей, що все починається з поваги і любові до себе, тепер я нагадую про це лише собі. Я люблю будувати плани на вихідні, на майбутнє, так мені простіше віднайти баланс, коли намагаються вибити землю з-під моїх ніг. І так само люблю спонтанні рішення, бо розумію, що іноді стабільність те, що заважає рухатися вперед.
Я майже ніколи не ставлю будильник, завжди снідаю, часто запізнююся і ще частіше вірю, що люди змінюються. У мене свої звички, гарні чи погані, я їх приймаю. Я стала спокійно ставитися до того, що люди брешуть, зраджують, лицемірять, але не до того, що не можуть взяти за це відповідальність. Я перестала боятися, що хтось піде з мого життя. Ті, що повинні, все одно лишаться.
Ph Juliya Pavlovna
