Вона спить з нічником, бо гірлянди вже зняті,
Читає книжки, що не мають кінця,
Вона часто мовчить, бо втомилась питати,
На яких сторінках ось-ось прийде весна.
Вона часто вдивляється в сум перехожих,
І боїться розгледіти в власних очах
Той притуплений розпач, що на неї не схожий,
Ті безликі думки, що породжують страх.
Вона завжди за правду, бо батьки так навчили,
Бо з неправди росте беззмістовне життя.
Вона завжди за тих, хто всміхається щиро,
Бо такі знають точно, як звучить каяття.
Вона вірить в прощання без слів і обіймів,
І не вірить в людину без частки гріха.
Ця весна без кордонів колись таки прийде,
Бо кордони в думках, ось їх справжня вага.
Лютий 2021
